Один селянин помітив зникнення свого гаманця з грошима. Обшукавши весь будинок, він не знайшов гаманець і прийшов до висновку, що його вкрали. Перебираючи в пам’яті всіх, хто приходив до нього в будинок останнім часом, селянин вирішив, що знає злодія – це був сусідський син.
Хлопчик заходив до нього якраз напередодні зникнення гаманця, і ніхто інший не міг би вчинити крадіжку. Зустрівши хлопчика, селянин помітив в його поведінці багато підтверджень своїм підозрами. Сусідський син явно ніяковів, ховав очі і взагалі мав вигляд кота, який нашкодив; словом, кожен жест, кожен рух видавали в ньому злодія.
Але у селянина не було ніяких прямих доказів, і він не знав, що робити. Щоразу, коли він зустрічався з хлопчиком, той виглядав все більш винуватим, а селянин злився все сильніше. Нарешті він так розгнівався, що вирішив піти до батька злодюжки і пред’явити йому формальне обвинувачення.
Аж раптом з кімнати вийшла дружина, тримаючи щось в руках.
– Подивися, що я знайшла за ліжком – сказала вона і подала йому зниклий гаманець з грошима.
На другий день селянин знову подивився на сина свого сусіда: ні жестом, ні рухом не був схожий він на злодія.
Мораль: ми бачимо те, що очікуємо побачити. Не потрібно вірити у все, що ти думаєш.